Місто має вигідне розташування, бо розміщене на перетині основних сполучень між областями. Відстань від Радехова до Львова – 72,2 км., до Луцька 79,5 км., до Бродів – 53 км., до Берестечка – 44,3 км., до Червонограда – 35,9 км., до Підкаменя – 75,4 км., до Тернополя – 129 км.
Територія Радехова була заселена ще в кам’яному віці, про що свідчать знайдені неолітичні кремені в урочищі Шатиха на півдні Радехова. У 7-8 ст. тут жили племена бужан і дулібів, згодом територія входила до Галицько – Волинського князівства, з 1387р. – до Польського королівства, з 1772 року – до Австрійської імперії.
Назва очевидно походить від слів «радо ховатися», так як мешканці часто і радо ховалися в навколишніх лісах від ворогів. Є ще одна теорія походження назви: від імені власника чи засновника поселення – Радеха. В ті часи тут також проходили основні шляхи: Волинський (Княжий) – зі Львова до Луцька та Сокальський – зі Сокаля до Кременця. Перша документальна згадка про Радехів належить до 1472р. у контексті переліку сіл , що належали до Лопатинського повіту. Власниками Радехова у різні часи були Лащі, Мієри (чи Міри), Бадені. Розбудова міста пов’язана з іменем Вільгельма Мієра. У 1730 р. Радехів отримує статус міста, хоча попри це існувало і «Радехів» – село. Його син Йозеф Мієр, будучи старостою Белзьким і Сокальським, добивається перенесення сюди римо-католицької парафії з сусіднього Станина. Для цього у місті починається будівництво костелу св. Анни, що тривало 53 роки з 1775 по 1828рр. Також будує палац для проживання своєї родини.
У місті поруч проживали українці, поляки, євреї. Всі три громади мали свої храми: українці – церкву св. Миколая, поляки – костел св. Анни (перейменований на Непорочного зачаття Діви Марії), євреї – ряд синагог. В середині 18 ст. Радехів – місто отримує магдебурзьке право ( 1752 чи 1775рр.), що дає можливість мешканцям сплачувати менші податки, затвердити герб міста, сформувати місцеве самоврядування, суди. Тоді ж з’являється площа Ринок, що була розташована в центральній частині міста (між сучасним міським готелем та комплексом житлових будівель і Пенсійного фонду), саме будинок Пенсійного фонду є однією з найстаріших будівель міста; тут були розміщені міський суд і тюрма. Ще однією старою будівлею є будинок, де розташовувався Відділ Освіти, тут був заїзжий двір Рапопорта , згодом готель-ресторація Германа Гейхмана і стоянка «таксі»-фаетонів єврея Гендріха і українця Смаля. Це єдиний будинок, що укріплений цегляними контрфорсами з західного боку. Найбільшої розбудови місто зазнає за власника графа Станіслава Бадені, що був маршалком Галицького сейму, сьомим з десяти найбагатших людей Галичини. Станіслав Бадені планує, щоб Радехів став повітовим містом, для цього будує Повітове староство (тепер – сш №1), фінансовий уряд (поліція), житлові будинки для урядовців. Важливою для розвитку міста була залізниця, відкрита у 1909 році. А вже в 1912р. отримує статус повітового центру. Гордістю Станіслава був графський парк, що був впорядкований Арнольдом Рерінгом (той, хто насаджував Стрийський парк у Львові). Всі дерева були пронумеровані і підписані, тоді їх було понад 700. Вздовж алей було насаджено квіткові клумби. Сьогодні у парку ще є оранжерея, яку граф привіз з Відня і була виготовлена в цехах північно – німецької компанії Пельнер Вальцверк, про що свідчить напис на одному з металевих профілів. Цікавий факт: поруч з оранжереєю були фруктові сади і теплиці, де вирощували лаврові дерева.
Сьогодні Радехів інший, має зовсім змінений вигляд. З лиця землі стерті грандіозні будівлі: костел, графський палац, усипальниця Бадені. Але ще є будівлі, котрі можуть розповісти про минуле.